В прошлые выходные, в славном карпатском селе Пилипец, проходил горный вело марафон. Соревнования проходили в два дня. В первый день участникам на выбор предлагали классический марафон на 19, 42 или 57км с набором высоты 600, 1700 и 2300м соответственно. На второй день самые выносливые могли посоревноваться в гонке в гору с раздельным стартом. Следовало показать лучшее время на 7.5км с набором 800м.Всего в соревнованиях приняло участие 81 человек с разных областей Украины.
Официальный сайт соревнований: http://www.mtbmarathon.com.ua/
Фастов на соревнованиях был представлен Ильей Сиканом. Для него это были первые соревнования и он похвально не побоялся ехать самую сложную дистанцию. Мужик!
Далее предлагаю прочитать его отчет. Авторский текст сохранен.
Ех велетні гори, давно хотілося туди...
Думав ще в минулому році на КГ потрапити, потім в цьому на СО ніби твердо вирішив, але так і не вийшло. Дуже зрадів, що будуть ще якісь змагання в Карпатах, зайшовши на байкпортал. До речі, я тут раніше не був зареєстрований, а реклами оргам не вистачало, бо за КГ і СО якось я давно взнав, про ППЦ2013(так я для себе назвав змагання :) ) дізнався випадково.
Вирішив, що тут вже ніщо мене не зупинить. На роботі твердо настояв на тому, що мені дійсно потрібен цей тиждень відпустки за 2 роки :), вагітній дружині довго пояснював, що нічого небезпечного в такого роду змаганнях немає, та й взагалі я гнати не буду :). Потім ще довго мені рідні на прогноз погоди показували і говорили здати квитки... З усіма знайшов спільну мову і компроміси.
На жаль з моїх друзів ніхто не захотів мені скласти компанію, тому я на форумі домовився з хлопчиною з Одеси їхати однозначно і жити в палатках. Для цього мені довелося знайти палатку, багажник і купити спальник. В цьому вдячний моїм друзям з Фастова. Але в останній момент, у четвер, виявилося, що мій напарник захворів і не їде. Назад відступати було нікуди, все необхідне у мене вже було на руках і я поїхав спаковувати речі в дорогу.
Коли виїжджав з Фастова почався шалений дощара, який як виявилося лив цілі вихідні. Подумав: оце в (_._) мене тягне... Але, що-що а з погодою пощастило неймовірно. На трасі було мокрувато місцями, але від цього було тільки веселіше.
Коли приїхав в Пилипець, був приємно здивований, що мій намет перший в наметовому містечку :), а також тим, що це саме містечко розташоване на мінному полі й на схилі =-о. Хлопці, якщо немає умов для наметів – попереджайте. Ну да ладно. Чоловіків не повинні лякати труднощі:)
Одразу після того, як я розбив намет, поснідав і поїхав дивитися кусочок траси зі старим і новим знайомими. Чудово катнулися, глянули з висоти гір на полонини і зацінили багнюку.
Коли повернувся до намету, то був приємно здивований, що корівки які мирно паслися на території наметового містечка не зжерли з травою мою маленьку хату, хоча дві розтяжки з неї вирвали з потрохом. Далі повечеряв і заліг в барлогу спати.
На наступний день реєстрація і гонка. Шалена подія і вперше у моєму житті. Я зареєструвався, як і хотів на 65км. Чоловіків це не повинно лякатиJ Старт і 4-5 км полого спуску по асфальту, а за ним перший підйом. . . Мдя. Чесно кажучи, я розраховував, що він мені під силу. Але ні. Чи то я накатався напередодні, чи то впринципі не готовий був туди виїхати, але частину уже першого підйому довелося пройти пішки. Поки я вибрався на першу вершину – оглянувся, а-а.. всі вже проїхали. Нікого. Сам на гірських теренах. Попереду ще як мінімум пів сотні км, жпс у мене ще нема(я тільки починаю наскрізь пропитуватися ВЕЛО-духом). Тут я зрозумів, що у цій гонці мені змагатися доведеться з самим собою…
Я їхав і йшов швидко як міг вгору(відверто кажучи, більше йшов), насолоджувався спусками, природою і холодним, уже думаю осіннім, повітрям гірських вершин.
Пляшечку з водою я забув дома, тому довелося купити в магазі нову, але десь на 10-15 км (був другий довгий підйом за яким перша столова) я зрозумів, що її загубив. Тому для мене вода була виключно на кп зі столами. Ну нічого, не біда. Чоловіків не повинні лякати труднощіJ Особливо я переживав за другий стіл. Я, відверто кажучи, так довго до нього їхав, а так хотілось пити, що побоювався, що люди подумали, що я вернувся на старт, склали столи і втекли в теплі домівки. Але я таки доїхав, вода була на місці. Все як карта пишеJ.
Десь на 45км, там крута гора після асфальтового пробігу(підйомник в Ізках), я зустрів перших учасників марафону(вони їхали 45, як потім я зрозумів). Я безмежно зрадів зустрічі з ними. Ми трохи позмагалися в новому виді спорту, який я відрив для себе на цих змаганнях – спортивна ходьба в гору з велосипедом. Трошки виграв,може 0,5-1хв і далі гарний спуск до ЕКО-Ізок. І… стоп!!! Такого гарного столу не було ніде. Горішки, сухофрукти, печиво..вода,вода! Окрема подяка за цей фуршет. Як тільки я зупинився там і кинув вел поруч, під’їхали мої друзі зверху. Але цей стіл як хатинка з солодощів в лісі. Там довго зупинятися не можна було. Я погнав далі, хлопці лишилися. Далі довго-довго тренувався у тому виді спорту, що відкрив для себе… аж до фінального спуску. Це для мене найкраща частина марафону J Там мені ще вдалося обійти ще 3-4 учасники, але всі вони були з іншої категорії -45км.
Фініш!
Добрався все-таки, хоча скажу вам різні дурні думки в голову лізли на тих підйомах!
З завданнями, які я ставив для себе на першому марафоні, вийшов повний провал.
Спочатку – не останній. Провал став зрозумілим після першого підйому.
Потім 10км/година. Провал. Не врахував, що середня швидкість ходьби з вело в гору 4,2 км/год. І ноги зовсім відмовлялися виконувати мої команди.
І на другий день на Гімбу не ризикнув. Я б знову йшов, а там знову всі їхали. Теж провал.
Але нічого вражень привіз все-одно купу позитивних. Зрозумів в яку категорію на наступний рік, над чим працювати і як апгрейдити вел.
Траса неймовірно сподобалася. Спуск-підйом і майже все різне: асфальт нормальний, дірявий і рваний, грунти мокрі і не дуже, болото і багно, каміння й каменюки, річечки і струмки, трава, ялини, кущі, коріння, мальовничі краєвиди і місцеві жителі привітні і не дуже. Короч всього за якісь там 65 км стільки. Це було варте того.
Що стосується розмітки: так, її місцями недоставало, і я спочатку трохи переживав, коли сам на трасі залишився, що можу блуканути, але її було все ж мінімально достатньо, щоб я добрався і без жпс до фінішу. Такий навіть був своєрідний шарм якогось квесту: «о, синій ЗНАК, хух, туди». Півтора рази повернув не туди. Підвели сині пляшки, які на землі валялися.
Після гонки була організована мийка велоконей, банька, потім бограш з казанку, приготованого на вогні. Це просто супер. Організаторам за атмосферу подяка.
Як виявилося за пару днів, наметове містечко так і не розрослося :), тому після гонки я вирішив з’їхати з мінного поля в готель.
Ітак. "Ітогі подвєдьом"
Траса: 5++
Розмітка:4
Атмосфера(до і після): 5
Наметове містечко: 3-. На наступний рік без палатки.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.